Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 р.р.

(скорочено)

Редактор І.Л.Бутич

Покажчик склали: Л.А.Попова, К.Г.Ревнивцева.

Київ 1959 р.

Передмова.

Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр., який в історичній літературі відомий під назвами Генеральний опис Малоросії та Рум'янцевський опис, - надзвичайно важливе джерело для вивчення економічних і соціальних відносин у другій половині XVIII ст. Десятки років цей пам'ятник соціально-економічної історії України перебував у різних сховищах країни і це до певної міри було гальмом у справі його вивчення. І тільки в 1958 р. була в основному завершена концентрація матеріалів Генерального опису в Центральному державному історичному архіві УРСР в Києві. Однак, використання опису й зараз дуже утруднюється, бо в ньому немає науково-довідкового апарату. Простий перелік справ Генерального опису, складений у колишньому Центральному державному історичному архіві давніх актів у Києві в 1938 році, незручний для користування, бо він не дає відповіді на питання, в якій справі шукати відомості про той чи інший населений пункт. Опис матеріалів, які до останнього часу зберігалися в філіалі ЦДІА УРСР в м. Харкові, теж має істотні недоліки.

Щоб ліквідувати цю прогалину в створенні науково-довідкового апарату і тим самим полегшити дослідникам використання матеріалів Генерального опису, ЦДІА УРСР в Києві склав до нього покажчик населених пунктів.

У другій половині XVIII ст., коли на престол стала Катерина II, посилилась колонізаторська політика царату. Спираючись на українських феодалів, царський уряд прагнув зміцнити своє панування над народними масами. Відбулися дальші зміни в адміністративно-політичному устрої України. В 1764 р. Катерина II остаточно ліквідувала гетьманство і управління Лівобережною Україною доручила Малоросійській колегії на чолі з президентом графом П. О. Рум'янцевим.

Призначаючи Рум'янцева президентом Малоросійської колегії, Катерина II дала йому таємну настанову, в якій серед справ, що вимагали особливої пильності, були названі і 'весьма вредные, как владельцам, так и, самим посполитым людям, с места на место переходы'.

Першим кроком діяльності Рум'янцева було проведення перепису населення і господарства з метою збільшення податків. Переписи, або як ще вони називалися ревізії, на Україні проводилися й раніше. Тільки за К.Розумовського таких ревізій було три (1751, 1753, 1756). Всі ці ревізії мали фіскальну мету, але царський уряд цим не задовольнявся. Щоб збагатити казну за рахунок збільшених податків, треба було мати докладні відомості про кількість населення України і його економічне становище.

4 листопада 1763 р. Катерина II дала Сенатові указ про перепис на Україні.

На підставі цього указу Сенат розробив спеціальну інструкцію про порядок перепису, згідно якої на облік треба було взяти все населення з зазначенням його станової приналежності. Особливо підкреслювалось, що селяни мають бути записані на тому місці, де їх застане ревізія. Інтереси селян під час перепису взагалі не бралися до уваги. В інструкції про перепис говорилося прямо: не питати і не писати, скільки вони панові податків платять. Перепис сприяв зміцненню кріпацтва на Україні, закріпленню земельних володінь за державцями, у яких не завжди були юридичні документи на землеволодіння, санкціонував фактичну владу над селянами.

Згідно розпорядженню Рум'янцева від 9 вересня 1765 р. перепис проводився за чотирма формами.

Перша форма призначалася для перепису міст і містечок.

Друга (найбільш детальна) - для перепису коронних урядових і монастирських маєтків.

За третьою формою описувалися поміщицькі (старшинські) маєтки,

страница 1

за четвертою - козацькі володіння.

Для проведення перепису в кожному полку була створена спеціальна комісія на чолі з російським офіцером До складу комісії входили молодші офіцери з полків, що стояли тоді на Україні, а також по два представники від козацької старшини. Особовий склад комісій в процесі роботи часто мінявся.

Комісіям були надані великі повноваження. Місцевому населенню наказувалося всіляко сприяти їх роботі. Ревізори мали детальні інструкції і форми описів. Як правило, описи заздалегідь заготовлялися управителями, прикажчиками і подавались переписувачам, коли ті приїжджали до населеного пункту. Перепис почався в жовтні 1765 року і тягнувся до 1768 р. У зв'язку з початком російсько-турецької війни Рум'янцев 10 лютого 1769 р. наказав припинити перепис, хоча в більшості полків ця робота не була закінчена (Полтавському, Миргородському, Лубенському, Переяславському та ін.). Виняток становить тільки Київський полк, в якому перепис був закінчений в серпні 1767 р. Це підтверджується розпорядженням Рум'янцева від 19 жовтня 1767 р. про передачу матеріалів опису Київського полку до архіву Малоросійської колегії в Глухові.

У результаті роботи комісій відклалися у вигляді чернеток і біловиків такі категорії матеріалів:

відомості, складені ревізорами;

відомості, складені для ревізорів місцевими концеляріями або феодалами та їх управителями. Окрему групу становлять документи про підтвердження прав на володіння землею, маєтками, тощо.

Відомості, як правило, написані скорописом другої половини XVIII ст., часто крючкуватим і важким для читання. Читання полегшується тим, що відомості писалися за шаблоном, хоча цей шаблон і не завжди витримувався, зокрема в чернетках.

Між чернетками і біловиками істотної різниці немає, але є відміни у зовнішньому вигляді. В чернетках відсутні рубрики і розподіл опису на дві половини. Крім того, в чернетках зустрічаються такі відомості про життя посполитих, які відсутні в біловиках. Так подекуди наводяться дані про панщину, 'отбутки', чого в біловиках нема.

Поміщицькі відомості інколи супроводжуються рапортами-донесеннями про зміни, які сталися з часу складання опису ревізорами, але ці зміни здебільшого незначні. У донесеннях зустрічаються і відомості про зміни, що пройшли з часу попередньої ревізії.

Зміст Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 рр. коротко зводиться до такого:

Двори кожного населеного пункту переписувалися в певному порядку. З одного боку аркуша відомості написані: назва вулиці, номер двору; потім ідуть графи для будівель: в першій зазначено число покоїв, у другій - людських, хат, у третій-комор для поклажі, в четвертій- конюшень, у п'ятій - повіток, є і особливі позначення про те, які вони - рублені чи плетені.

В описах поміщицьких, козацьких дворів цифри є майже завжди в усіх графах, в описах дворів посполитих і підсусідків завжди є цифри в графі про кількість хат і рідше - садів. Потім іде рубрика під назвою 'чини та імена', де вказується чий посполитий (підсусідок), якого звання, звідки родом, місце народження, де жив раніше і скільки років перебуває у даного власника.

Про кожний двір повідомлялось:

Хто в ньому живе і звання (прізвище, ім'я та по батькові, стан здоров'я, вік, звідки родом, з якого часу перебуває в данному званні, ім'я та по батькові його дружини, її вік, стан здоров'я, звідки родом і з якого звання, звідки родом, місце народження, де жив раніше, стан. Про одружених подавались ті ж відомості, що й про главу сім'ї).

Скільки підсусідків живе в дворі, їх вік, стан здоров'я, скільки робітників, їх прізвища, імена та по батькові, вік, умови найму.

страница 2

Права на володіння двором (куплений, дістався в спадщину, або іншим шляхом придбаний, за якими документами. Якщо двір куплений, то в кого, коли і за яку суму. Якщо є документ, що підтверджує це, то зазначається за яким номером він вміщений у розділ документів) .

Скільки орної землі і кому з членів двору вона належить, площа землі і в скількох руках і скільки (число) нив (ділянок), кількість хліба, що на них висівається і якого саме, віддаль від села. Також зазначається, скільки нива має триаршинної міри саженів навколо, в кого, коли і за яку суму куплена, чи є документи на право володіння.

Аналогічні відомості подавалися і про ліси та сіножаті.

Переглянувши опис, зразу можна помітити, як важко визначати розмір землі. Піддаються деякому обліку, наприклад, опруги. Що ж стосується відношення днів до четвертей, то воно дуже не стале. Наприклад, в опису зустрічається таке: за день висівають півчетверті, або за два дні - четверть. Але бувають випадки, коли записано так: за три дні висівають шість четвертей.

Ще важче розібратися в розмірах лісу чи сіножаті. Ліс мірявся тільки навколо верстами, або саженями. Про сіножаті теж вказується міра навколо трьохаршинними саженями. Зверх того зазначається, що на даному лузі накошується стільки то копиць сіна, а з них - возів, при чому в одному возі рахується п'ять копиць. Часом говориться і про якість трави: 'осоковита', або 'средственна'.

Нижче описуються промислові підприємства, винниці, млини, пасіки тощо, з вказівкою на розмір прибутку від них.

Потім наводяться відомості про скот - воли, корови, коні з поділом їх на старих і молодих (вказуються роки), про вівці, ягнята, кози, свині і поросята. Але цей поділ на старих і молодих не завжди є.

У другій, частині опису йдеться про самих господарів. Тут зазначається, скільки хліба і якого посіяно в поточному році, чим ще займаються ті, що живуть у дворі землевласника. Якщо ремеслом, то який від нього річний прибуток, скільки платять до цеху і чи відбувають інші повинності, які ще мають заробітки. Подаються відомості і про виплату від кожної хати консистенської дачі, або рублевого окладу, який зрідка також називається квартальними грошима. (Податок на утримання російських військ, розквартированих на Україні)

У деяких відомостях (в кінці) подаються зведені таблиці про вік населення, про розміри земельних володінь, консистентської дачі і грошових повинностей власникам.

Великий науковий інтерес становлять копії документів, що додаються до відомостей, як підтвердження прав на володіння землями, маєтностями тощо. Здебільшого це універсали, купчі записи на землю, ліси, сіножаті, двори, заповіти, дарчі записи про передачу майна, про обмін грунтів, колективні прохання козаків і посполитих та ін. Вони охоплюють період XVII-XVIII ст. і стосуються питань землеволодіння, розвитку промисловості в надрах феодального суспільства, соціально-економічної залежності селян від старшини (зазначається кількість днів панщини та інші повинності), класової боротьби,

З приводу достовірності даних Генерального опису були висловлені різні думки. Так, наприклад, Багалій вважає, що перепис проводився ретельно і він є достовірне джерело. Рклицький, навпаки, схилявся до думки, що опис має серйозні недоліки, а Червінський взагалі висловлював недовір'я до опису.

Максимович та інші зайняли проміжну позицію. Вони говорили, що опис - цінне джерело, але користуватися ним треба обережно. Максимович у праці 'Деятельность Румянцева-Задунайского по управленню Малороссией' підкреслював, що найвірогіднішими є ті дані, які були найлегші для реєстрації. Це населення, його число і склад, скот, двори, будівлі, торгово-промислові підприємства. Інші дані, про які ревізори могли дізнатися тільки з уст населення, менше викликають довір'я. Це прибутки від промислових підприємств, розміри посівів, сінокосів, тощо.

страница 3

Особливо складне і заплутане питання про розміри орної землі, садиб, лісів, лугів. Справа в тому, що до кінця XVIII ст. на Україні спостерігався страшний різнобій мір. Майже кожне місто і містечко мало свої міри. В 1768 р. після кількох спроб упорядкувати міри, Рум'янцев писав, що навіть у тих відомостях, які надсилаються полковими канцеляріями на його ім'я, міри і вага зазначені не відповідними назвами. Пізніше через 12 років той же Рум'янцев константував, що не тільки будь-яке місто, містечко, але й кожний продавець має свої міри.

Повнота і достовірність даних опису в окремих полках і навіть населених пунктах різна. Вони залежали від організації роботи, від начальника комісії та її членів, від того, як ставилося населення до перепису та багатьох інших, часто випадкових причин.

Все ж, незважаючи на певну сумнівність даних і за відсутністю інших джерел, Генеральний опис 1765-1769 рр. є найважливішим джерелом для вивчення соціально-економічного становища Лівобережної України. На жаль, зберігся він не повністю. Багато матеріалів опису загинуло ще в XVIII ст., знищувались вони й пізніше.

* * *

Вище йшла мова про те, що Генеральний опис Лівобережної України був не закінчений. 10 лютого 1769 р. Рум'янцев наказав припинити перепис і всі матеріали передати до архіву Малоросійської колегії в Глухові.

Під час приймання опису не дотримувались елементарних правил. Так, описи Гадяцького, Лубенського, Полтавського і Стародубського полків були прийняті за реєстрами, а Ніжинського та Прилуцького - без реєстрів. Документи були звалені в безладді у вологому підвалі. В 1776 р. виявилось, що кілька в'язок опису зігнило, а саме: дві в'язки Миргородського полку з відомостями про циган і ревізію Хорольської сотні Полтавського полку, Бакланської і Шептаківської сотень Стародубського полку, першої Лубенської, другої Пирятинської, другої Чигриндубравської, першої Сенчанської та Лукомської сотень Лубенського полку. Після цього матеріали опису були перенесені до кращого приміщення, за винятком 39 скринь та 16 ящиків з Генеральним описом Полтавського, Прилуцького і Стародубського полків, які помістили в кімнаті над погребом, склавши один ящик на другий так, що матеріали не можна було розбирати і вони там продовжували гнити. Розбирати і описувати матеріали Генерального опису Лівобережної України архіваріус Адамович почав пізніше. Допомагали йому в цьому десять канцеляристів.

В 1782 р. Генеральний опис був розподілений між трьома новоствореними намісництвами - Київським, Новгород-Сіверським і Чернігівським. Через два роки (1784) в Глухові сталася пожежа, яка знищила велику частину документальних матеріалів, в тому числі і матеріали опису Полтавського полку, що залишалася в Глухові.

Не кращою була доля опису і в наступні роки. Розподілений між трьома намісництвами, він довгий час лежав у казенних палатах забутий всіми. Тільки в 60-х роках XIX ст. О. М. Лазаревський, який в той час працював над матеріалами Чернігівської казенної палати, звернув увагу на опис. За його ініціативою матеріали опису, що включали Чернігівський, частину Київського, Ніжинський, Стародубський, частину Прилуцького і Смілянську сотню Лубенського полку, були передані до Чернігівського статистичного комітету, де вони (в кількості 148 томів приблизно по тисячі аркушів кожний) переховувались до 1890 р. Тут кожна в'язка була оправлена в том і пронумерована.

Згодом були розшукані й ті частини Генерального опису, які вважалися назавжди втраченими. Так, Багалій відшукав частину матеріалів перепису в Полтавському полку (ті, що залишилися після пожежі 1840 р. в Катеринославі і 1878 р. - в Полтаві), і перевіз їх до Харкова, де вони переховувалися до 1958 року.

страница 4

В 1855 р. одна частина матеріалів, що зберігалася в Київській казенній палаті поступила до бібліотеки Київського університету. Інші матеріали опису, які включали частину Київського, Лубенського і Переяславського полків, за ініціативою Лучицького в 1882 р. були передані до бібліотеки Київського університету.

Був намір перевезти до Києва і ту частину опису, яка зберігалася в Чернігові. Деякі професори університету піднімали питання про це ще в 80 рр. XIX ст., але ректор університету відхилив таку пропозицію. В 1891 році професор Іконніков запропонував Раді університету знову порушити клопотання про передачу з Чернігова матеріалів Генерального опису, та було пізно. Опис уже знаходився в Петрограді в бібліотеці Академії наук. Там він пролежав до 1931 р. В 1931 р. рукописний відділ Бібліотеки Академії наук СРСР передав до Всеукраїнського центрального архіву давніх актів у Києві 133 томи (1 -10, 12-26, 28-34, 36-37, 40, 42-63, 65-69, 71-87, 89-114, 116-144). Томи 11, 27, 35, 38, 39, 41, 64, 70, 88 і 115 в рукописному відділу Бібліотеки Академії наук були відсутні. Є підстава гадати, що вони туди і не поступали, бо згодом в Чернігові були розшукані і передані до Києва саме ті томи, яких бракувало в Ленінграді (35, 39, 64, 70, 115).

Напередодні Великої Вітчизняної війни до Центрального архіву давніх актів у Києві надійшли і матеріали з рукописного відділу Всенародної бібліотеки України, хоча, як це встановлено пізніше, не всі. Зараз вони зберігаються в відділі давніх актів ЦДІА УРСР в Києві. В 1958 р. сюди була перевезена і та частина Генерального опису, яка зберігалася в філіалі ЦДІА УРСР в м. Харкові, про що згадувалося вище, і таким чином завершена концентрація в одному місці відомих матеріалів Генерального опису Лівобережної України 1765 -1769 рр., за винятком кількох одиниць зберігання, що знаходяться в рукописному відділі Публічної бібліотеки УРСР.

Всього в фонді нараховується 969 одиниць зберігання. (440 одиниць зберігання по першому опису і 529 одиниць зберігання по другому опису). В них зосередженні відомості про близько 3,5 тис. населених пунктів.

Наукове розроблення Генерального опису почалося в 60 рр. XIX ст. За цей час з'явилося ряд праць і статей, написаних з використанням матеріалів опису. Зокрема над матеріалами опису в дореволюційний час багато працювали історики О. Лазаревський, І. Лучицький, Г. Максимович, Д. Багалій, В. М'якотін та інші. (Ширше про це дивись у додатку до покажчика: М. Ткаченко, Вивчення Генерального опису Лівобережної України, 1765-1769 рр.; Бібліографія)

У радянський час вивченням Генерального опису займалися історики М. Ткаченко, В. Бойко, С. Шамрай та інші. Незважаючи на те, що минуло близько ста років з того часу, як почалося наукове розроблення Генерального, опису, й досі це джерело посправжньому не вивчене. Тому-то першочерговим завданням істориків є дослідження Генерального опису в найширшому плані, з переведенням усіх його данних у відповідні таблиці. Для цього звичайно необхідно провести велику роботу, оцінивши значення цього джерела, встановивши достовірність мір, які в ньому вживаються. При цьому слід особливу увагу звернути на чернетки, співставити їх з бойовиками. Вивчення опису необхідно поєднувати з вивченням і публікацією документів, що до нього додаються.

У пропонованому покажчику полки систематизовані за алфавітом, а сотні в межах полку і населені пункти в межах сотень також систематизовані за алфавітом.

Про кожний населений пункт подаються такі дані: назва населеного пункту, категорія (місто, село, хутір), номер опису, номери книги і аркушів. Назви населених пунктів подаються так, як вони зустрічаються в тексті. Якщо один і той же населений пункт виступає під кількома назвами, всі відомості даються про нього біля основної назви. Інші назви вміщуються до покажчика згідно алфавіту і робиться посилання на основну назву. Визначення категорії населеного пункту в покажчику дається таке, яке зустрічається

страница 5

в тексті. Виняток становить слово 'деревня'. Воно скрізь замінено словом 'село' з зірочкою (село*).

Для зручності користування книжкою до основного тексту доданий географічний покажчик, в якому назви населених пунктів з покликанням на відповідні сторінки систематизовані строго за алфавітом.

У додатку публікується стаття М. Ткаченка 'Вивчення Генерального опису Лівобережної України 1765 - 1769 рр.' та бібліографія основних робіт про Генеральний опис.

Покажчик склали: начальник відділу давніх актів ЦДІА УРСР в м. Києві Л. А. Попова і науковий працівник відділу давніх актів ЦДІА УРСР в м. Києві К. Г. Ревнивцева.

ВИВЧЕННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО ОПИСУ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ 1765-1769 рр.

Генеральний опис 1765-1769 рр. справедливо вважається одним з найважливіших джерел для вивчення економічних і соціальних відносин Лівобережної

України в другій половині XVII-XVIII стст.

В 1764 р., після скасування гетьманського управління, Катерина II призначила президентом Малоросійської колегії П. О. Рум'янцева. Одним із завдань, які одержав новий генерал-губернатор, було проведення ревізії, яка дала б докладні відомості про стан населення, його економічне забезпечення. Ревізія була тісно пов'язана зі змінами в економічному, соціальному і політичному житті Лівобережної України в другій половині XVIII ст. В надрах старого суспільства все більш розвиваються капіталістичні відносини, зростає кількість промислових підприємств, набуває значного поширення внутрішній ринок, збільшується роль товарно-грошових відносин. Разом з тим поширюється експлуатація народних мас.

Граючи на ворожому ставленні народних мас до пануючого класу - старшини, Рум'янцев наказав писати в розпорядженнях про ревізію, що 'сие делается единственно, дабы освободить от неумеренных дошедших оказавшихся по справедливым жалобам от старшин отягощений'. Насправді ж ревізія була проведена з метою збільшення податків у царську казну.

До перепису додаються копії універсалів, царських грамот, якими оформлялось право на володінню землею, майном тощо. У додатках до опису зустрічаються також скарги селян, козаків, і міщан на гніт і зловживання старшини та монастирів.

Ознайомившись з Генеральним описом 1765-1769 рр., дослідники одноголосно визнали важливу наукову цінність цього джерела. І. Лучицький, що вивчав західно-європейску історію, зокрема історію селян, порівнявши Генеральний опис з подібними європейськими переписами, писав, що цей опис є одним з найцікавіших та оригінальних описів земельної власності, з якими не можуть зрівнятися ті, що знаємо за кордоном. Історик В. Семевський відзначав, що матеріал, поданий в цьому цікавому пам'ятникові багатший та важливіший навіть за той, що знаходиться в писцових книжках, бо тут крім докладного опису двору, знаходимо багато різноманітних документів. Завдяки цьому багатому джерелу становище українського селянства в XVIII ст. на Лівобережній Україні можна висвітлити з значно більшою докладністю, ніж економічний побут народу в Росії.

Наукове розроблення Рум'янцевського опису почалося в 60-х роках XIX ст., коли молодий історик О. Лазаревський знайшов частину цього опису в Чернігові. Він зацікавився цим джерелом і разом з Н. Константиновичем його переглянув. Наслідком їх праці була книга 'Обозрение Румянцевской описи' (Чернигов, 1866), яка, незважаючи на неповноту данних, мала важливе значення для ознайомлення наукової громадкості з Генеральним описом. У книзі опубліковано багато цінних документів з історії економічних і соціальних відносин Лівобережної України, через що ця публікація зберігає своє значення і по цей час. У другій половині XIX ст. вивченням Генерального опису зайнялися І. Лучицький,

Д. Баталій, В. Мякотін та інші.

Для встановлення наукової вартості Генеральног опису, як джерела треба було дослідити питання про його організацію і проведення, встановити на скільки відомості цього

страница 6

перепису відповідають дійсності. На це питання намагалися відповісти в своїх працях Д.Багалій, Г. Максимович та інші дослідники. Так, у статті 'Генеральная опись Малороссии' Д. Багалій докладно спинився на причинах, які викликали організацію пере-пису, на інструкціях, що спрямували його проведення тощо. Визнаючи за Генеральним описом більшу достовірність у порівнянні з іншими аналогічними відомими джерелами, Д. Багалій звернув увагу на необхідність його видання, але обминув питання, як далі розробляти матеріали цього перепису.

Докладніше розглянув питання про проведення опису і стан його матеріалів Г.Максимович у праці. 'Деятельность Румянцева-Задунайского по управленню Малороссией' (т. І, Нежин, 1913). Він проаналізував умови, хід перепису в кожному полку зокрема і прийшов до висновку, що ступінь достовірності, в зв'язку з особливими умовами, слід встановити по кожному полку зокрема. Детальний аналіз відомостей разом з багатим документальним матеріалом, вміщеним у кінці книги, значно збільшив можливості для глибшого дослідження самого опису. В той же час Г. Максимович звернув увагу і на спірні питання, які поставив І. Лучицький та інші дослідники. Разом з тим дослідники звернули увагу і на документи, що у великій кількості додані до кожного

тому опису. В цих документах є багато цінних відомостей з історії землеволодіння, боротьби різних соціальних груп за землю, класових стремлінь старшини та монастирів. У документах знайшла відбиття і класова боротьба, гніт та утиски пануючих верств та багато інших фактів, що були характерними для тодішніх суспільних відносин. Хронологічно ці документи охоплюють XVII -XVIII стст. Наприклад, серед документів Переяславської сотні знаходиться копія листа гетьмана Івана Петражицького (1632 р.), універсали Богдана Хмельницького та ряд інших цінних документів. Першим дослідником, який велику увагу приділив публікації цих документів був О. Лазаревський. У численних працях він опублікував чимало документів. Правда, О. Лазаревський їх здебільшого публікував частково. Незважаючи на цей недолік його публікації документів значно поширили знання про економічні і соціальні відносини Лівобережної України. І. Лучицький, використовуючи матеріали Генерального опису, звернув увагу на існування общинного землеволодіння і в своїх статтях подав інтересні звістки про сябрів, які згадуються вперше за часів Київської Русі. Згідно Генерального опису на Чернігівщині сябри були і в XVII- XVIII ст.

Документи про розвиток промисловості, зокрема про розвиток мануфактури, майже не досліджені. Буржуазні історики головним чином цікавились питаннями землеволодіння, становищем старшини і зовсім обходили нові явища, що розвивалися в економічному житті Лівобережної України. Користуючись Генеральним описом для висвітлення економічних та соціальних змін, що тоді відбувалися на Лівобережній Україні, дослідники застосовували статистичний метод. Цим методом широко користувалися статистики Чернігівщини і Полтавщини для порівняння стану хліборобства в кінці XIX ст. з другою половиною XVIII ст. Досліджувалися окремі міста, села або більші території. До таких робіт належать праці: 'Казаки Полтавського полка по материалам Румянцевской описи', 'Румянцевская Генеральная опись Суражского уезда'. Таблиці цих праць викликали справедливі критичні зауваження І. Лучицького, який з приводу висновків Червінського, зазначив, що їх не можна поширювати на всю Лівобережну Україну. За Лучицьким і таблиці Філімонова не показують всіх особливостей земельних відносин.

Дальше глибоке вивчення матеріалів Генерального опису дозволить правильно охарактеризувати особливості економічних та соціальних відносин, становище козаків, селян, міщан, чіткіше висвітлити причини посилення класової боротьби в другій половині XVIII ст.

На жаль, при характеристиці селянських виступів, повстань у XVIII ст. радянські історики зовсім не використовують відомостей Генерального опису. Деякі дослідники вивчали не лише Генеральний опис, але й його документи, а також використовували інші матеріали для висвітлення тих чи інших економічних та соціальних явищ. До таких робіт

страница 7

відносяться праці: І. Бойка 'Село Ядлівка на Переяславщині', М. Ткаченка 'Місто Остер в XVII-XVIII ст.ст..' та інші. Таким чином у дореволюційній буржуазній історіографії Генеральному описові була приділена значна увага, особливо в кінці XIX початку XX ст., коли посилився інтерес до вивчення економічних питань. Генеральний опис розглядався, як окреме джерело і вивчався поза зв'язком з загальним розвитком економічних відносин та загалом історичного життя. Ширше, а головне - глибше стали досліджувати Генеральний опис після Великої Жовтневої соціалістичної революції. У 20-х роках з'явилося понад десять робіт, в яких досліджувалися різні питання на підставі матеріалів Генерального опису, особливо поглиблено вивчались становище селян, козаків і міщан, особливості соціальних відносин того часу.

Однак, після 20-х років історики зайнялися вивченням інших питань, дослідження цього джерела припинилось. А між тим матеріали Генерального опису разом з іншими джерелами дають багато данних для висвітлення змін в економічних відносинах у другій половині XVIII ст....

В полум'ї ВЕЛИКОЇ війни